Байка про котів
Кіт із пасіки, за давньою дружбою, зайшов у село до свого приятеля і був щедро пошанований. За вечерею дивувався багатству. — Дав мені Бог посаду, — сказав господар, — від якої я маю щодоби по 20 тушок добірних мишей. Мушу сказати, що в селі я нині — великий Катон.— Саме тому я й прийшов побачитися з вами, — відказав гість, — довідатися про ваше щастя і, крім того, потішитися ловитвою. Чував, що у вас з'явилися чудові пацюки. По вечері залягли спати. Господар уві сні почав кричати і збудив тим гостя. — Вам щось страшне снилося? — спитав той. — Братику! Здавалося мені, начебто я втопивсь у прірві. А я ловитвою веселився. Видалося, що я спіймав чистокровного сибірського пацюка. Гість знову заснув, виспався й прокинувся. Почув, що господар тяжко зітхає. — Уже виспалися, пане Катоне? — Ні, я після того страшного сну й не заснув. — Отакої! Це ж чому? — Таку вже маю натуру, коли прокинуся, більше не засну. — Яка тому причина? — Маю таємницю... Гей, друже мій! Не знаєш, що я визвався бути рибалкою для всіх котів на селі. Отож, як згадаю човна, сітку та воду, жахливо стає на душі... — Навіщо ж ти взявся за рибальство? — Аякже, братчику! Треба ж якось харчуватися. Окрім того, я і сам до риби смак маю. Гість похитав головою і відказав: — О шановний! Не відаю, якої сили для тебе слово Бог. Але коли б ти притримувався своєї природи, яку безневинно звинувачуєш, був би цілком задоволений однією тушкою на добу. Прощавай із своїм щастячком! Мої злидні ліпші. І кіт повернувся у свій лісок. Звідсіля пішла приказка: "Catus amat pisces, simul odit flumen aquarum" — "Кіт охочий до риби, та води боїться". Це лихо переслідує кожного, хто ласий не до звання, а до прибутків. Чи не нещасне оце судження — люблю від господаря брати плату, а копати виноград не хочу? Звичайно, той не хоче, хто не зроджений до цього. Справжньому мисливцеві більше радості дає полювання та праця, ніж смажений заєць на столі. На вишуканий живопис кожному любо дивитися, але до малювання охочий той, хто любить день і н іч висловлювати свої думки в картинах, помічаючи пропорції, пишучи і наслідуючи натуру. Ніхто не пожне твердої слави від будь-якого мистецтва, коли працюватиме без насолоди й натхнення. Той найвірніший приятель званню своєму, коли і прибутків мальство, і злидні, огуда, гоніння не можуть погасити його любові. Але без природи праця ніяк не може бути солодка.Багато хто, потоптавши природу, вибирає для себе ремесло наймодніше і найприбутковіше, але цим вони лише ошукують себе. Прибуток не є утіха, але мусить слугувати для задоволення тілесних потреб, а коли це й утіха, то не для серця; утіху для серця матимете у спорідненій праці. Тим ця справа приємніша, чим спорідненіша. Коли б блаженство жило в багатстві, то чи було б так мало багатих? Але спокійних і бадьорих серед них мало.Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця. Ось де зала солодкого її бенкетування. Тут вона, наче хитра машина, що обертається на повний хід, тішиться і, обходячись лише житнім хлібом та водою, не заздрить на царські хороми.
"Байка про котів" є частиною твору "Буквар миру".
Джерела
⚠️ Ми намагалися зберегти оригінальне форматування тексту, проте адаптація тексту для електронного читання має побічні ефекти. Попереджуємо про можливі відмінності між форматуванням на сайті та форматуванням в оригіналі.