Убогий Жайворонок

Життя наше — це безперервний шлях. Цей світ є велике море для всіх нас, плавців. Він-то є океан, о, який безбідно перепливають дуже небагато щасливців. На цьому шляху зустрічаються камʼяні скали і скалки, на островах — сирени, на глибинах — кити, у повітрі — вітри, хвилювання скрізь; від каменів — спотикання, від сирен — спокуса, від китів — поглинання, від вітрів — спротив, від хвиль — поринання. Камʼяні ж спокуси — це невдачі; сирени — це обласні друзі; кити — це запазушні змії наших пристрастей; вітри, розумій, напасті, хвилювання, мода й суєта життєйська…

Не дрімає ловець. Не спи і ти. Необачність є матірʼю нещастя.

Не той дурний, хто не знає (ще не народився той, хто все знає), а той, хто не хоче знати.

«Ну, — казав сам собі, — навчайся, Сабаше, на чужій біді. На те-то й бʼють песика перед левом (як у притчі), щоб Лев був спинний»

О насолодо! О ти диявольська вудко й сіте! Яка ти солодка, що всіх полонила! Яка ж згубна, як мало врятованих! Перше всі бачать, друге — вибрані!

У цій маленькій місцині втілювалася простота і панувала дружба, що робить мале великим, дешеве — дорогим, а просте — приємним.

Якщо будеш мудрим, то чужа біда навчить тебе, а нахабний і безсердечний син стане доброчесним через власну спокусу. І це біда.

Яка користь читати багато книг і бути беззаконником?

Глянь на цей світ. Оглянь рід людський. Він же є книга, книга чорна, яка вміщує всілякі біди, наче хвилі, що безперервно постають на морі. Читай же її завжди і вчися, одночасно начебто на бурхливий океан із високої гавані дивись і розважайся… Всі читають [цю книгу], але не осмислюючи.

Тіло бачить тілом, а серце — серцем.

Джерело є голова рік і морів. Сердечна ж безодня є голова й джерело всіх справ і всього світу. Бо світ є не що інше як звʼязок, або склад справ або створінь. І не що інше є віку цього Бог, як світове серце, джерело і голова світу.

Якщо є два види створінь і справ, то є два серця. Якщо ж два серця, то і два духи: добрий і злий, істинний і хибний… За цими двома джерелами суди про будь-яку справу.

Якщо насіння й корінь добрі, тоді добрі й гілки і плоди.

Тінь себе не виправдовує, ані не осуджує. Вона залежить від своєї голови й суті.

Від надміру ж серця, тобто із безодні його, говорять уста, ходять ноги, дивляться очі, творять руки.

Це справжнє авраамове богословʼя — прозріти у всякій справі вміщеного духа: добрий він чи злий?

Не судити з лиця, як лицеміри. Часто під злобним обличчям і під поганою личиною таїться божественне сяйво й блаженне серце, а в обличчі світлому, ангельському — сатана.

Уникай печального, ревнивого й злого серця. Уникнеш, якщо не будеш заздрісним. Зітреш голову заздрісному змієві, якщо будеш вдячним за мале і сподіватимешся на Бога живого.

Блаженний, хто розуміє причину будь-якої справи! Серце людське змінює її обличчя на добро або на зло.

Добрій людині щодня — свято, а беззаконникові — ні Великдень…

Якщо головою й джерелом всього світу є серце, то чи воно не корінь для свята? Мати святові є не час, а чисте серце.

Памʼять є недремне сердечне око, що бачить всі створіння, не західне сонце, що просвітлює Всесвіт.

О памʼять вранішня, як нетлінні крила! Тобою серце злітає у висоту, в глибину, в ширину безконечно, у стократ швидше від блискавки.

Що таке памʼять? Це незабутність. Забуття греки називають ліфа, незабутність — аліфія; аліфія ж є істина. Яка істина? Це оця господня істина: «Я шлях, істина і життя». Христос господь. Бог наш, йому ж слава навіки, амінь!

Людина дивиться на обличчя, а Бог дивиться на серце.

Не той бідний, хто не має, а той, хто по вуха у багатстві ходить, та не докладає до нього серця, тобто на нього не надіється; готовий завжди, якщо Господу завгодно, позбутися з байдужістю. І це-то означає «убогі духом».

Яка тобі користь від твоїх повних засіків, якщо твоя душа голодна й спрагла? Наповни безодню, насити спершу душу свою.

Без Бога і нужда і багатство нечестиві. Немає ж бідніше, як нужда серед багатства, і немає блаженнішого, як серед нужди багатство.

Нужда, що знайшла потрібне, знехтувала зайвим, є справжнє багатство і та блаженна середина, наче міст між болотом і болотом, між бідністю і надлишком.

Бо що ж є система цього світу,як не храм Божий і дім його? У ньому нужда живе і священствує, приносить милість миру, жертву хвали , задовольняється, як дитя, тим, що їй дає Отець небесний, залежачи від його промислу й всесвітньої економії. І це означає: “Бо для тих є царство небесне”. Це — вони знають — промисел Божий, і на нього надіються. Тому нужда називається убогістю, що або, як дитя, живе у домі в Бога, або ж через те, що все своє має не в своїх руках, а у Бога. Не так нечестивий, не так. А наче порох від вихору, так залежать від себе самих, обожнюють свої скарби, сподіваються на свої зібрання, поки не засоромляться своїми ідолами. Через це називаються багатими, бо самі для себе є фальшивими богами.